Антибактеріальні препарати

Антибактеріальні препарати (грец. anti — проти + baktёria — паличка) (протимікробні препарати) — ЛП, які чинять пригнічувальну дію на бактерії. Антибактеріальні препарати поділяють на дві групи.

Перша група містить препарати невибіркової протимікробної дії, які згубно впливають на більшість мікроорганізмів. До них належать антисептики і дезінфекційні засоби (див. Антисептичні препарати, Дезінфекція).

Друга група відрізняється більш вибірковою дією на окремі види бактерій і великою широтою терапевтичної дії. Їх відносять до хіміотерапевтичних препаратів. У цій групі поєднуються антибіотики (див. Антибіотики) і синтетичні антибактеріальні препарати.

До останніх належать сульфаніламіди (див. Сульфаніламіди), похідні фторхінолону, нафтиридину, хіноліну, нітрофурану: кислота налідиксова (невіграмон, неграм), кислота оксолінова (грамурин), кислота піпемідова (палін, пімідель). Останні препарати характеризуються високою антибактеріальною активністю, механізм якої вивчений недостатньо.

Частково ефект зумовлений блокадою полімеризації, а отже, пригніченням синтезу ДНК у чутливих бактеріальних клітинах. Застосовують ці препарати в основному при інфекційних захворюваннях сечових шляхів, ШКТ та ін. До синтетичних антибактеріальних препаратів належать похідні імідазолу, які мають антибактерільну, протипротозойну і протигрибкову активність (клотримазол, кетоконазол, міконазол та ін.). Основним антипротозойним препаратом цієї групи є метронідазол, який широко застосовується для лікування трихомоніазу, а також амебіазу та інших протозойних захворювань; до цієї ж групи належать тинідазол, нітазол (нітротіазольні похідні) і деякі інші речовини. Метронідазол має також високу активність відносно Helicobacter pylori — інфекційного збудника, що відіграє певну роль у патогенезі виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки. Більшість специфічних протитуберкульозних препаратів, крім антибіотиків (аміноглікозиди, ансаміцини), включені до цієї групи.

Специфічні хіміотерапевтичні (з вибірковою цитотоксичністю) протитуберкульозні поділяють на дві групи: препарати І ряду (основні); препарати ІІ ряду (резервні). До препаратів І ряду відносять гідразид ізонікотинової кислоти (ізоніазид) і його похідні (гідразони), антибіотики (стрептоміцин, рифампіцин), ПАСК та її похідні. До препаратів ІІ ряду відносять етіонамід, протіонамід, етамбутол, циклосерин, піразинамід, тіоацетазон, аміноглікозиди — канаміцин. Більшість протитуберкульозних препаратів пригнічують розмноження (бактеріостатичний ефект) і зменшують вірулентність мікобактерій.

 Залюбовська О.I., Коваль С.Н., Литвинова О.М. Клiнiчна фармакологiя. — Х., 2003; Компендиум 2003 — лекарственные препараты / Под ред. В.Н. Коваленко, А.П. Викторова. — К., 2003; Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2 т. — М., 2002; Регистр лекарственных средств России. РЛС — Энциклопедия лекарств / Гл. ред. Г.Л. Вышковский. — М., 2003.


Інші статті автора